РУШНИК СПАДЩИНА ПРЕДКІВ
На Україні, особливо у селах, помітите, що майже немає хати, де б не було рушників. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишності та урочистості, створює обстановку високої духовності, доброти, задушевності, спокою.
Рушники бувають різні за призначенням. Від цього залежить і їхній зовнішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов'язково були рушники-утирачі. Їх подавали гостям для рук, обличчя. Виготовлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно.
Рушники-стирачі призначались для стирання зі столу, накривання хліба на столі, паски і крашанок, які святили на Великдень.
Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. Ось подивіться на зразок такого рушника У кожній хаті у кутку висіли ікони, які повивали рушником-покутником. Робили такі рушники з тонкого полотна. І вишивка на них була особливо гарною, яскравою, колоритною.
Великою популярністю користувалися так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фотографіями, Їх, як прикрасу, просто вішали на кілок.
У давнину були відомі й "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч - від заходу до сходу Сонця. Їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині (скажімо, хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали). Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин).
Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.
Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя людини. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали крижмо, приймали під час пологів дитину: це символізувало чистоту новонародженої душі. Рушником прикрашали колиску.
Гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушничку: прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало злагоду, духовну єдність.
Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи небіжчика до ями на рушниках чи полотні, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.
На щастя-долю давала мати рушник синові. Вишивала – й подумки добра бажала. Казала: загорнеш, хліб у рушник, і смакуватиме тобі; а простелиш в чужому краю – матір згадаєш. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.
Вишивали також поминальні рушники. У поминальні дні. відчиняли вікно й один кінець такого рушника вивішували надвір, а другий – всередині хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушникову дорогу завітати до хати.
Рушники завжди висіли на покутті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства, вони не зникли, а почали співіснувати разом з іконами, слугуючи їм прикрасами. Напевне від тоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.
Рушник із давніх-давен був своєрідною візиткою, обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок.
Весілля – це свято до якого родина готувалась заздалегідь і дівчина, маючи вдосталь часу, насамперед для цього вишивала посаг. Рушники лічили десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти чимало зусиль та праці. Передусім – це прядіння ниток та ткання полотна.
Вишивання весільного рушника, на який стають наречені, вимагало цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мають право бачити тільки її рідні в хаті. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати, хрещена, сестра, але все-таки годилося хоча б квіточку чи якийсь елемент вишити на рушникові самотужки.
Відомо, що у давнину вишивальниця ніколи не випорювала "помилок". Вважали, що як неможна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі.
Рушники в минулому вишивали так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто: видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий – думки і бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися гарними, проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.
До вишивання рушників ніколи не бралися зопалу. Спочатку про вишиття роздумували, заспокоювались, молились.
